Психологія маленької ляльки або Знайомство з вальдорфською педагогічною школою

Зміст:
    Rate this post

    «О, поверьте мне, каждый, каждый без исключения ребенок таит в себе сокровище, только до этого сокровища надобно уметь докопаться!»
    Борис Акунин
    «Азазель»

    В кожного з нас бували в житті випадки, коли дивлячись на матір з дитиною, думаєш: «не так вона з ним поводиться, ну як же можна не розуміти, от у мене неодмінно вийде краще». А потім, коли народжуєш власного малюка, розумієш, як же це важко: вчасно вислухати, зрозуміти, допомогти; розірватися між потрібним і бажаним, між своїми нереалізованими прагненнями і схильністю дитини; зрозуміти її як окрему істоту, яка в той же час ніколи не стане чимось чужорідним. Саме на ці аспекти виховання (слово, значення якого, нажаль, часто забувається батьками) людини спирається так звана вальдорфська педагогіка. Вона не має на меті створення «дитини як результату», пристосованого до життя організму, що вміє писати і блискавично рахує. Навпаки – перше місце займає унікальна особистість, індивідуальна й неповторна єдність душі, духу і тіла.

    Трохи історії

    Першу вальдорфську школу відкрив в 1919 році німецький вчений, художник та філософ Рудольф Штайнер, який часто виступав з лекціями, присвяченими соціальному питанню, перед освіченою публікою та робітниками. В одному з таких виступів він яскраво змалював школу нового типу і її важливість для вільного духовного життя суспільства, а також її вплив на дієвість і перспективу проведення соціальних реформ. Робітники фабрики – це, до слова, була цигаркова фабрика Вальдорф-Асторія (звідси й назва «Вальдóрфська») звернулися до директора Еміля Мольта з проханням допомогти у створенні такої школи. Штайнер взяв на себе педагогічне керівництво майбутнім навчальним закладом. Установа швидко росла й розвивалася і, зважаючи на її успішність, вже в 1938 році вальдорфські школи було засновано в інших німецьких містах, в США, Великобританії, Швейцарії, Голландії, Норвегії, Австрії і Венгрії. Нажаль, політичне втручання нацистського режиму в освіту призвело до зачинення вальдофських шкіл в Європі, проте всі вони були знову відчинені після Другої світової війни.

    Наразі цей тип освіти практикується в більш ніж 950 визнаних незалежних вальдорфських школах і в 1400 незалежних вальдорфських дитсадках, що розташовані в шістдесятьох країнах світу, і являє собою одну з найбільш значних незалежних освітніх систем у світі. Не менш успішно ця методика використовується і при домашньому навчанні. Вона базується на глибокому розумінні внутрішнього світу дитини – ким вона є, яким чином відбувається її розвиток, взаємодія з навколишнім світом.

    Тож батькам, які прагнуть виховати вільну й щасливу особистість, а не лише пристосувати новий організм до соціальних реалій, буде цікаво ознайомитися з тактикою і досвідом вальдорфської педагогічної школи.

    «Моя система воспитания построена на том, чтобы великий полководец непременно попал на военную службу, а великий художник вовремя получил доступ к краскам. Мои педагоги пытливо и терпеливо прощупывают душевное устройство каждого питомца, отыскивая в нем божью искру.»

    Борис Акунин «Азазель»

    Етапи розвитку

    Згідно з вальдорфською концепцією, розвиток дитини відбувається семирічними циклами. І найважливішим є перший з них, адже саме в цьому віці закладається фундамент для майбутнього життя, база для здорових, сильних думок, прагнень, вчинків, почуттів, розвитку мислення, уяви й характеру. І основним елементом, через який малюк пізнає світ і самого себе, починаючи від кількох місяців і, можливо, протягом усього життя є… лялька. Це не американська барбі, машинка чи робот-термінатор – готовий продукт масової культури, остання «свобода дій» якого передбачена і знищена за допомогою кінематографа. Така іграшка, коли потрапляє до рук, не залишає вільного місця для індивідуального дитячого світобачення: за неї все вже сказано, придумано, зроблено – починаючи від образу і закінчуючи найдрібнішими деталями інтер’єру. Напроти, лялька, що несе у собі виховну функцію, – це відображення людини, за допомогою якого вона шукає власне я.

    Унікальня лялька 

    Основою вальдорфської ляльки є звичайна – ні – стародавня, традиційна лялька-мотанка, яку раніше в українських сім’ях робила для своєї дитини кожна мати, вкладаючи у неї частинку душі і перетворюючи клаптик тканини на життєвий оберіг. Лялька ж вальдорфська – це витвір, в якому проявляється повага до індивідуальності кожного, його свободи та творчих можливостей. Тому це узагальнений образ, де обличчя й статура ледь-ледь намічені – аби дати простір для розвитку дитячої фантазії. Такій ляльці, залежно від настрою чи обдарованості, малюк може подумки надати будь-якого виразу, характеру, настрою. І не зважаючи на те, що психологічно така іграшка емоційно нейтральна, варіантів її створення настільки багато, що навіть зовнішньо вона завжди залишатиметься власною, унікальною, дійсно «моєю лялькою».

    Не зважаючи на «недомальованість» власних рис, лялька зберігає усі природні пропорції людського тіла. Вона виготовляється виключно з натуральних матеріалів, які підбираються таким чином, аби, наприклад, голова була твердіша за тіло і в дитини формувався правильний, гармонійний образ людини. Натуральні матеріали «живіші», «тепліші» за пластик, але швидко зношуються – тому одночасно формується прив’язаність до ляльки, бажання її берегти. В той же час «полікувати» таке створіння значно легше, ніж, наприклад, замінити руку чи око зарубіжній іграшці.

    Вальдорфська педагогіка притримується думки, що образ ляльки повинен допомагати формуванню власного образу й людини загалом, а не перешкоджати йому. І це формування спирається перш за все на чуттєвий досвід дитини – на те, як вона поступово вчиться усвідомлювати, відчувати і розвивати своє тіло. Тому для кожного віку тип ляльки свій, інший, дещо відмінний, який має в основі свою філософію і закони дитячого розвитку.

    Автор – Ангеліна Смикало

    Facebook Comments
    Анонс