В дитячий садок – у підгузнику. Чи можливо?

Зміст:
    Rate this post

    Не одній мамі доводилось бути в ситуації, коли дитина практично готова піти в дитсадок, але… Але  до горщика ще не звикла, і робить свої делікатні справи у підгузник.

    Що ж робити мамі в такій ситуації? Зачекати? Ризикнути? І чи дозволено взагалі віддавати до садочка малятко, яке ще не знайоме з перевагами горщика? Відповіді на ці запитання знає вихователька першої категорії із 35-річним стажем роботи Надія Савула.

    Як вихователі та няні сприймають ситуацію, коли дитина ходить у садок з підгузником?

    Будь-яка поведінка чи рівень навичок дітей має сприйматися вихователями цілком нормально. Адже всі діти різні, а вихователі якраз для того і є, щоб до всіх ставитися по-доброму.

    Молодше покоління вихователів і нянь значно ближче знайоме з підгузниками, тож для них це – взагалі не проблема. Через їхні руки пройшли сотні чи й тисячі підгузників. Вони, можна сказати, уже й самі в них зростали 😉 Тому сприймають підгузники як щось, без чого світ немислимий.

    У старшого покоління є своя особливість – це великий досвід. Тому старші вихователі ставляться до вихованців, як бабусі до внуків: з усією лагідністю, поступливістю та м’якістю.

    Старші вихователі намагаються якнайшвидше відучити дитину від підгузника, бо своїх дітей ростили без них.  Але роблять це виключно із індивідуальним підходом та особливою увагою до потреб такої дитини.

    Які дітки в садку потребують підгузника?

    Це, звичайно, найчастіше буває в ясельних групах, де дітки від 2 до 3 років. Зазвичай, це 5-7 дітей з двадцяти.

    Також це діти у молодшій групі, мами яких завжди підстраховуються на випадок «аварій»: на прогулянках, під час сну тощо.

    Чи не половина дітей, починаючи ходити до садка (для них це є великою переміною в житті), переживають певні труднощі з туалетом.

    Хтось ніяк не бажає йти в новий для нього туалет. Хтось, уже давно вдома ходячи, повертається до намочених штанят.

    Якщо у дитини була стабільна звичка ходити на горщик/в туалет, то я б не рекомендувала одягати її у підгузник. Період мокрих штанят у садку в таких дітей минає швидко. При гарному підході вихователів – за тиждень.

    Як самі діти поводяться у питаннях туалету?

    Діти від 2 до 3 рочків взагалі ніяк не реагують на свій одяг: у підгузнику вони чи в трусиках.

    У 3 роки, якщо дитина не ходить сама до туалету, то це виключно справа звички.

    Навіть у 4 роки бувають діти, які йдуть на денний сон із підгузником і прокидаються після сну, добряче намочивши його. Але це вже рідкість.

    Із досвіду скажу, що такі дітки менш комунікабельні, ніж інші. Та навіть у цьому віці решта дітей з групи ніяк не реагує на те, що хтось із групи одягнений у підгузник.

    Мушу сказати, що коли вже діти свідомо почали ходити в туалет, то до підгузника вони повертатись не хочуть. Але ця свідома звичка до всіх дітей може приходити у різний час. До речі, справді, до хлопчиків зазвичай приходить трошечки пізніше, ніж до дівчаток.

    Що вихователі очікують від батьків?

    Усі батьки знають, що в садку дитина навчиться всього, що треба. В тому числі, ходити в туалет. І це дійсно так! Але садок очікує від батьків деякої співпраці.

    Бувають батьки, які соромляться попередити вихователів про проблеми дитини з туалетом. Бо якось про це прийнято говорити тихіше, ніж про те, наприклад, що дитина не вміє їсти.

    Для вихователів і нянь якраз набагато важливіше, щоб дитина сама могла їсти. Підгузник, у порівнянні з навичкою їсти, взагалі не є проблемою. Чому? Бо діти сідають за стіл одночасно, вихователю і няні значно важче приділити кожному достатньо часу, щоб нагодувати кожного.

    Якщо дитина добре не поїсть, їй цього нічим не компенсуєш. А з туалетом все-таки простіше: коли кого треба – відвели, прослідкували чи переодягнули.

    Від батьків ми очікуємо, що вони не будуть приховувати, який рівень туалетних навичок у їхньої дитини. Але якщо батьки бажають, щоб дитина в садку завжди і все в туалеті робила вчасно і правильно, то дуже важливо, щоб того самого очікували від дитини і вдома. Тобто, якщо раз і назавжди привчати до туалету, то і вдома не має бути підгузника.

    У дітей все дуже сильно залежить від ставлення батьків до кожної ситуації. Якщо мама нормально сприймає підгузник у 4 роки, то дитину в садку перевчити буде практично неможливо.

    Якщо ж мама очікує успіхів від дитини, і у потрібний час має намір попрощатися з підгузниками, то дитина це чітко відчуває. Ці успіхи, безумовно, не прийдуть в один момент. Тому в такий перехідний період мамам радимо тримати у шафці в садку комплект запасного одягу. В рідкісних випадках потрібно до трьох змінних комплектів.

    Також можна, чи навіть бажано, щоб мама дала дитині те, що вважає за потрібне: клейонку під простирадло чи одноразову пелюшку.

    Як дітки ходять у садочку в туалет?

    Насамперед, у ясельних групах кожна дитина має свій окремий горщик.

    Навіть якщо дитина не ходила до ясельної групи, то в молодшій до дітей уже більші вимоги. Очікується, що дитина знайома з туалетом і хоча б розуміє, для чого він потрібен.

    З туалетною кімнатою в самому садку дитину познайомлять ретельно: відведуть за руку, якщо треба, то й десятки разів будуть показувати, як сідати на туалет, коли вставати і що робити після цього.

    У  ясельну групу прийнято назначати вихователів із чималим досвідом роботи. Їм легко бачити по дитині її потреби. Тому і про горщик вони встигають «вгадати» і вчасно посадити.

    Якщо треба дитині змінити підгузник чи одяг, ми робимо це так, як робили би і вдома. 2-річну дитину одягаємо, старшій – помагаємо, розклавши при цьому одяг для неї, щоб вона теж бачила, що одягає. Коли треба – організовуємо вмивання.

    Одноразова пелюшка чи клейонка під простирадлом може бути потрібна навіть дітям молодшої групи, таких дітей буває приблизно 2-3 на групу. Впродовж 3-х місяців ця потреба відпадає сама по собі.

    Приклад інших дітей, які успішно ходять на горщик, може бути прикладом для старших дітей, але не в ясельній групі. Та навіть у молодшій часом не можна на це покладатись, як на безвідмовний навчальний метод.

    До речі, насмішок між дітьми також не існує, самі діти не схильні до цього, якщо тільки раптом не побачать, що вихователь, боронь Боже, насмішкою чи докором намагається вплинути на дитину.

    Вихователь не сміє акцентувати на тому, що в дитини щось не вийшло! Якщо дитині докоряти, вона буде повторювати це знов і знов. Тільки спокійна реакція може допомогти дитині уникати «аварій» на майбутнє.

    Тож знайте: при правильному підході вихователя у вашої дитини в період звикання до садку не повинні з’являтись  затяжні проблеми з туалетом і вдома.

    Як про вагітних жартують, що жодна жінка з пологового будинку ще не повернулась додому вагітною, так і про садок можна сказати: ще жодна дитина не прощалася з садком у підгузнику 🙂

    Це все – цілком природні процеси, які в садку діти проходять зі стовідсотковим успіхом.

    Автор: Оля Пастух

    Facebook Comments
    Анонс