Акторка, телеведуча, мати п’ятьох дітей Сніжана Єгорова: «Народивши першу дитину, я вирішила, що мені вистачить з головою»

Зміст:

    Якщо у вас є стереотипи про несумісність розуму та вроди, успішності та великої кількості дітей або роботи та родини, вам варто познайомитися зі Сніжаною Єгоровою. Періодично «жовта преса» радіє то можливому розлученню, то вагітності однієї зі Сніжаниних доньок, але Сніжана переносить цю увагу з притаманним їй спокоєм, розуміючи, що така доля будь-якої публічної людини.

    П’ятеро дітей (21-річна Анастасія та 16-річна Олександра від першого чоловіка, режисера Семена Горова, та 7-річний Андрій, 4-річна Арина і 2-річний Іван від Антона Мухарського) – дуже серйозне надбання. Тому ми не могли не зацікавитися материнським досвідом Сніжани Єгорової і не поставити їй принагідно кілька запитань. 

     Єгорова 1

    – Стінг якось прохопився, що зовсім не планував мати стільки дітей, а просто любить секс. 🙂 А ти в дитинстві думала про себе як по потенційну матір-героїню?

    – Не можу так сказати, просто я виросла в родині, де у бабусі було сім дочок і шістнадцять онуків… Постійно влітку та на будь-які свята ми збиралися всією родиною. Влітку у бабусі могло бути п’ятеро-семеро онуків. Я у своєї мами одна, але у її сестер по троє-четверо дітей. Тому для мене абсолютно нормально, коли в родині більше однієї дитини.

    Народивши першу дитину, я вирішила, що мені вистачить з головою. Тим більше, що я обрала певну професію. Просто якби мій чоловік не умовив народити ще й другу дитину (а він реально мене умовив, просто благав про це!), можливо, я би так і залишилася мамою однієї дитини. А після народження другої дитини ти розумієш, що в материнському серці є місце для багатьох дітей.

    П’ятеро дітей – це немало… Плюс робота. Звідки береш час та енергію, щоб повноцінно займатися з дітьми?

    – Знаєш, є такий вислів: «Государство маловато – разгуляться мне негде». 🙂 Насправді у мене було набагато більше енергії і бажання реалізовуватися, але наша країна, на жаль, не може надати такої повноцінної реалізації в тій професії, яку я обрала. Ти ж знаєш, що у нас не знімається такого крупномасштабного світового кіно, тим більше був такий час, коли у нас тут взагалі нічого не знімали після розпаду Радянського Союзу. Потім, коли вже почали щось знімати, все одно Україну використовують як «ліву базу». Якщо і знімають, то на російські гроші, і головні ролі там грають лише російські актори, а нашим залишають щось із розряду «кушать подано!». Тільки зараз хоч трошки почало зніматися українське кіно. І виходить, що я була обмежена рамками театру. В принципі, в мене вдало складалася кар’єра в театрі, я дуже багато грала, отримувала театральні премії, але мені цього просто не вистачало. Саме тому я пішла працювати ще й на телебачення, потім – ведучою у нічному клубі… І навіть при тому, що у мене народжувалися діти, все одно залишався час і натхнення робити ще щось.

    Коли ми почали їздити з Сашею, моєю старшою донькою, в Лос-Анджелес, вона почала там вчитися в акторській школі («саммер скул», літня школа для дітей-підлітків її віку), я відкрила для себе простір і можливості, які є в Америці, і відчула, що я той дельфін, якого все життя протримали в унітазі. 🙂 Саме тому у мене багато дітей і при цьому всі можливості, які мені надавала країна, я використовувала на 100 %.

    – Хто допомагає тобі із молодшими дітьми? Старші діти, няні?

    – Я вважаю, що навіть у багатодітній родині діти не мають бути нянями молодших дітей. У них має бути своє дитяче життя, свій дитячий простір. Звісно, мої старші діти люблять молодших, і якщо мені потрібно, можуть мені чимось допомогти, але це не є їхня постійна відповідальність.

    У мене постійно були няні. Коли я розлучилася зі своїм першим чоловіком, залишилася одна з двома дітьми і мала працювати, у мене з’явилася няня – просто унікальна жінка, я ще й досьогодні їй вдячна. Вона працювала у мене шість років. У трьох молодших дітей так само є няня, вона і в плані хатньої роботи мені допомагає. Це людина, на яку я можу покладатися в той час, коли мене нема. Я на роботі можу займатися роботою, а не думати щохвилини, що там з моїми дітьми, чи перейшли дорогу, чи вони здорові, чи нагодовані та чи лягли вчасно спати…

    – Твоє життя дуже насичене. Як тобі вдається зберігати спокій та рівновагу?

    – Хіба хочеш – мусиш! 🙂 Звісно, ми всі не боги. Але я зрозуміла свого часу, що мої діти – то мої вчителі. Краще, ніж діти, ніхто не навчить бути нормальними людьми. Якщо ти їх любиш, якщо бажаєш їм щасливої долі, якщо хочеш, щоби в подальшому житті вони були нормальними людьми, то маєш їм подати приклад.

    Я просто хочу, щоб мої діти жили в своїй родині, в своєму домі, а не на передовій, не на барикадах. І тому, як тільки я перетинаю поріг свого будинку, тут має існувати повністю інша атмосфера, ніж та, яка існує в світі, в країні, на вулиці. Принаймні працюю над цим. 🙂 Далеко не завжди в мене виходить, буває, звісно, «буря в склянці води», але що старшою я стаю, то це стається рідше. Мої старші діти зовсім іншою мене бачили – напевне, наймолодшим дітям більше пощастило.

    Єгорова 2

    – Будь-яка мати думає про майбутнє дітей, і ще гуляючи з немовлятком, дехто розмірковує про майбутню школу, фах тощо. Багато хто, маючи можливість, відправляє дітей на навчання за кордон. Чи розглядала ти таку можливість в принципі?

    – Після того, як Саша виборола в телевізійному шоу право на навчання в лос-анджелеському «Лі Страсберг інститьют», ми туди їздимо, бо вона хоче бути голлівудською актрисою. Зараз вона вчиться у хай-скул, щоб було повне занурення в мовний режим. І як дасть Бог, то там продовжить навчання. Але це абсолютно була не моя ідея, я просто розумію, що вона цього прагне, і дуже багато докладає зусиль до цього, а я просто намагаюся допомогти їй втілити в життя її мрію. А от моя перша донька абсолютно не прагне такого – хоча я після закінчення четвертого курcу інституту хотіла, щоб вона поїхала на практику до Європи. Тобто вона відчуває себе комфортно тут.

    Молодші діти вчаться в тій же школі, де вчилися старші. Що буде далі – не знаю.

    – У чому полягає твій головний педагогічний принцип?

    – Треба любити своїх дітей і пам’ятати, що все, чого ми можемо насправді їх навчити, – це тільки те, що ми можемо продемонструвати їм самостійно. Тільки власним прикладом!

    – Що сформувало твої педагогічні погляди?

    – Життя, напевно. 🙂 Я дуже вдячна своїй бабусі з дідусем, тому що в них була велика і дуже дружна родина. У нас не було між рідними людьми якихось недомовок або конфліктів. Бабуся все це припиняла просто миттєво. Ніколи не було такого, що людина потребує допомоги, і ніхто не кинувся допомогти хто чим може. І це, напевно, найголовніше. Хочу, щоб так само було із моїми дітьми.

    А ще моя мама свого часу дуже довго працювала старшою піонервожатою – таким собі політруком великого табору на Арбатській стрілці на Азовському морі, і я виросла досить-таки соціалізованою дитиною, бо щоліта там відпочивала, і не трималася за мамину спідницю, постійно була десь у загоні. Тому я не боюся людей, більше того – я їх люблю, мені цікаво знаходити з ними спільну мову. Напевне, це і визначило подальший мій шлях і професію. Я абсолютно комфортно і спокійно відчуваю себе у великому людському середовищі. І це я також хочу передати своїм дітям.

    Життя – така книжка, яку дуже цікаво читати. Якщо ти її правильно читаєш і бачиш якісь знаки того, куди тебе Бог веде, то знайдеш свій шлях. Я цього хочу навчити моїх дітей. Більше того, я хочу, щоб вони були самостійними. Адже щодня, щохвилини, щосекунди, прокидаючись, виходячи з дому, повертаючи за ріг, кожна людина робить вибір, і за кожен свій вибір (зробити – не зробити, стояти чи піти, промовчати або сказати, сказати правду чи збрехати), за кожен свій мікровибір кожна людина має нести відповідальність. І потім не скидати її на когось іншого! Мовляв, мені завадили, не допомогли… Кожна людина кує своє щастя сама, власноруч.

    – Перехід із категорії мами у категорію бабусі тебе не лякає?

    – Абсолютно! Це абсолютно природній процес. Я ж народила цю дитину, виховувала її, вона виросла у мене на очах, вона вже доросла дівчина, молода жінка, вона одружена, у неї чоловік. Для мене це не те, що лякає, а я щаслива. Я вважаю, що це буде найщасливіша дитина, яка народиться, бо в неї є така бабуся, як я. Не всім так пощастило!

    – Останнім часом ти дуже стрімко схудла. Поділися секретом!

    – Я перестала годувати груддю свого молодшого сина, от і все.

    Єгорова 3

    – Ти мати-героїня. Плануєте ще дітей?

    – Я думаю, що навряд чи. Але хтозна…. Можу сказати тільки одне: якби мій теперішній мозок був у мене років двадцять тому, то, напевне, у мене було би ще більше дітей. 🙂

    Всі мої друзі постійно жартують, що я не зможу зупинитися, бо вони настільки звикли бачити мене або вагітною, або після вагітності, або годуючою, або з маленькою дитиною на руках… Я їм сказала, що після сорока років починається моє життя. Я намагаюся ним насолодитися в повній мірі. До сорока років я працювала, скажімо так, мамою, дружиною, колегою чи ще кимось – у мене було дуже багато ролей. Тепер я хочу щось зробити і для себе. Подумати про себе, про свої якісь мрії, які не здійснилися… Дуже хочу подорожувати – вважаю, це найкраще, заради чого можна заробляти. Хочу побачити світ і взагалі я дуже люблю цю планету. Тому, в принципі, дітей я не планую. Але мої друзі дуже хочуть коли-небудь прочитати в якомусь виданні, такий голосний заголовок, тіпа «Снежана Егорова, мать пятерых детей, бабушка двоих внуков, вновь беременна!». 🙂

    Запитання ставила Атанайя

    Facebook Comments
    Анонс