Соціальний працівник. Хто він? Частина 1.

Розмова на цю тему назрівала давно. Чи то недостатнє висвітлення питання в ЗМІ, чи то необізнаність громадян у соціальній політиці держави, чи банальна плутанина термінів, в яких мало орієнтуємось, змішана з інформацією з іноземних фільмів, де соціальні працівники наділені гіперболізованими правами – та щось все ж таки призвело до кричущої необізнаності, з якою ми з вами спробуємо поборотись. То хто ж він насправді, цей «соціальний працівник»? Що люди різного віку, соціального стану та професій вкладають у це поняття?

 ЮЮ2

Професія соціального працівника має дуже мало спільного з тим комплексом понять, які вкладають пересічні громадяни в словосполучення «соціальний працівник». Для повного розуміння термінів і понять нам доведеться хоча б коротко торкнутись деяких організацій, в яких соціальні працівники працюють, тобто соціальних служб.

Соціальні служби – це…

…підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (такий політкоректний термін) та потребують сторонньої допомоги. Отже, з ЗУ «Про соціальні послуги» можемо зрозуміти, що соціальні служби покликані саме надавати послуги населенню для вирішення життєвих проблем різного характеру. Іншими словами – допомагати. Які саме організації це роблять? Найвідомішими серед всіх є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управління праці та соціального захисту населення, центри зайнятості населення тощо.

До складу управління праці та соціального захисту населення входить територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Соціальний працівник, згідно довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, бере участь у виконанні покладених на відділення соціальної допомоги вдома завдань. Виявляє одиноких людей похилого віку та непрацездатних громадян, які живуть у зоні обслуговування і потребують сторонньої допомоги. Згідно з положенням про відділення соціальної допомоги та договорами між відділенням та одиноким непрацездатним громадянином не рідше двох разів на тиждень відвідує одиноких, надає соціально-побутові послуги, виявляє додаткові потреби, котрі необхідно вирішити, та виконує їх самостійно або через підприємства торгівлі, побуту, громадського харчування, заклади охорони здоров’я, товариські, благодійні організації тощо. Це те, що стосується саме соціального працівника як професії.

Для подолання або уникнення складних життєвих обставин громадяни можуть звернутись до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ), який надає необхідні послуги (соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, послуги з працевлаштування, інформаційні тощо) або перенаправляє особу до організації, яка спеціалізується на вирішенні тієї чи іншої проблеми. Працівниками ЦСССДМ є, окрім інших, фахівці із соціальної роботи. Фахівець із соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю здійснює соціальне інспектування та оцінку потреб; планує і визначає методи допомоги; надає соціальні послуги; забезпечує соціальний супровід, сприяє формуванню знань, вмінь, навичок; активізує ресурси громад; проводить моніторинг та оцінку якості соціальних послуг. Простішими словами, фахівці із соціальної роботи допомагають особам, сім’ям, дітям подолати ті життєві труднощі, з якими самостійно останні впоратись не можуть. Проводиться профілактична робота з питань збереження та зміцнення здоров’я, навчання з метою поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, виявлення та сприяння розвитку всебічних інтересів осіб, надання консультацій з питань чинного законодавства, надання інформації різного характеру для вирішення життєвих проблем.

 ЮЮ

Чи може соціальний працівник забрати дитину?

Фахівцями із соціальної роботи для знайомства з сім’ями, що проживають на закріпленій за фахівцем території, а також для раннього виявлення та недопущення потрапляння в складні життєві обставини проводилось «відвідання усіх сімей з дітьми». Це сприяло не тільки більшому розповсюдженню інформації про діяльність фахівців із соціальної роботи, а й плутанині з назвою «соціальний працівник».

Проте фахівці із соціальної роботи дійсно, після спільних інспектувань з іншими суб’єктами соціальної роботи та відповідному рішенні засідання дорадчого органу, можуть досить суттєво впливати на розвиток подій, а саме: при виявленні порушень прав дітей звертатись до органів і служб у справах дітей, а ті, в свою чергу, піднімати питання про доцільність виховання дитини саме в цій сім’ї. Як це працює? Скажімо, до мене додому прийшов фахівець із соціальної роботи. В мене є діти, і він, виконуючи свої обов’язки, бажає зі мною познайомитись. Варіант I: я фахівця в квартиру пустила, він зі мною познайомився, надав інформацію про свою організацію, подивився, в яких умовах я виховую дітей – і пішов. Просто. Тільки не зовсім законно. Мені, звісно ж, нема чого приховувати, але з якої причини я зобов’язана пускати сторонню особу в своє житло? Варіант II: я не хочу нікого пускати до квартири, нікому не довіряю, просто не вірю, не хочу і все. Можу. І згідно Сімейного кодексу маю право. В такому разі фахівець із соціальної роботи має право, згідно посадових інструкцій, звернутись до моїх сусідів для збору інформації про мою сім’ю (не забуваємо, що він все-таки діє в інтересах дитини). Поспілкувався він із сусідами і, якщо виникне необхідність, може звернутись в школу, дитячий садочок, до районного педіатра або інших відомих йому джерел. Інформацію має перевіряти. Отримані дані має обговорити з начальником свого відділу, зберігаючи конфіденційність і, в разі потреби, може залучати суб’єктів соціальної роботи для спільних інспектувань. Тоді до мене додому прийде ціла комісія – і навіть тоді я теж маю право нікого не пустити. Акт інспектування можуть скласти теж зі слів сусідів. І тільки після цього на засіданні дорадчого органу будуть вирішувати, що зі мною робити. Для подальших дій стосовно мене або моїх дітей має бути аргументована причина, як-от загроза для життя та здоров’я дитини, невиконання мною батьківських обов’язків, тобто порушую, наприклад, 150, 152 чи 155 статті Сімейного кодексу України. Рішенням засідання дорадчого органу мою сім’ю мають визнати такою, що опинилась в складних життєвих обставинах, та поставити мене на облік. Далі мені на допомогу спочатку може прийти фахівець із соціальної роботи, який спробує вивести мене із складних життєвих обставин. Отже, фахівця із соціальної роботи боятись не треба, він має допомогти мені налагодити виховання дітей, вести здоровий спосіб життя, підвищити рівень виховного потенціалу моєї сім’ї тощо. Якщо ж я відмовлюсь від отримання послуг або не виконаю поставлені переді мною завдання, до мене можуть завітати спеціалісти служби у справах дітей, яка є контролюючим за дотриманням прав дітей органом. Якщо ж я після всіх вжитих до мене заходів, попереджень та адміністративних стягнень ставлення до виховання дітей не зміню, тоді служба у справах дітей може ініціювати позбавлення мене батьківських прав. Повторюсь, для цього мають бути суттєві причини, цьому передує низка заходів, що застосовуються в різних ситуаціях, і все це справа не одного дня.

Друга частина статті – тут.

Автор: Олександра Раєць, фахівець із соціальної роботи

Facebook Comments
Анонс