Як Крапка вчився літати

Содержание:

    Одного року навесні, коли сонечко вже достатньо пригрівало землю, а всякі жучки просиналися від сплячки, у сімейства корівок народилось маленьке жученя. І було воно таким крихітним, що на його крильцях не поміщалось більше однієї крапки.  Тому його так і назвали — Крапкою.

    сонечко

    Крапка був дуже товариським жучком. Вже через кілька днів він дружив із сімейством колорадських жуків і разом з мурашками ходив шукати їжу.

    Але якось ввечері мама сказала малюку, що його крильця вже не такі слабкі, як були спочатку, і Крапка завтра буде вчитися літати.

    Жучок спочатку страшенно перелякався:

    — А що, якщо у мене нічого не вийде? Я не впаду? А це не боляче? — він закидав маму запитаннями, але вона лише посміхнулась і побажала своїй крихітці солодких снів.

    Наступного ранку, тільки сонечко вийшло з-за обрію і почало пригрівати землю, як маленьке сонечко готувалось перший раз полетіти.

    — Будь дуже уважним. Для того, щоб летіти, треба махати крильцями, — пояснювала матуся. — Але не надто швидко, бо можеш злетіти дуже високо, а крильця втомляться. І тоді не минути падіння.

    Крапка спробував помахати крильцями. 

    — Швидше. Так ти ніколи не полетиш, — зауважила мама.

    Малюк замахав швидше. 

    І ось лапки його відірвалися від листка. 

    — Я полетів! — вигукнув маленький жучок.

    Він зробив невелике коло над галявинкою, а потім крильця втомилися і малюк приземлився біля мами.

    — Ну, йди відпочинь. А потім ще політаєш.

    Як Крапка подружився з коником Стрибунцем

    Того ж вечора, коли сонечко Крапка вперше літав, після обіду він попрямував зі своїм друзями мурашками шукати щось смачненьке на галявині.

    Не встигли вони пройти повз дві чи три травинки, як прямо перед малюком з’явилось щось велике і зелене з дивними зігнутими лапками.

    — Не заважай, — промовив незваний гість і, зігнувши лапки ще сильніше, зник кудись.

    Якраз позаду сонечка заворушилась травинка. Крапка глянув туди і побачив зеленого стрибуна.

    Малюкові дуже сподобалась ця зелена комаха, яка так далеко стрибала, тому він замахав крильцям і вже через хвильку опинився біля зеленого красеня.

    — Ти хто? — поцікавився Крапка.

    Але ця дивна комашка навіть не звернула на нього увагу, щось виглядаючи у далині.

    Тоді малюк відрекомендувався:

    — Я сонечко. Звуть мене Крапка. І живу тут зовсім поруч. 

    Та дивний гість і на це не реагував. Він знову зігнув лапки і стрибнув на сусідню травинку.

    Крапка трохи образився на такого неввічливого співрозмовника і побіг шукати своїх друзів мурашок.

    Але, повернувшись додому, він побачив, що на найвищій травинці сидить знову та сама зелена комашка, яка не хотіла з ним розмовляти і грає на якомусь інструменті.

    Матуся підійшла до Крапки:

    — Це коник Стрибунець. Він місцевий Скрипаль. Правда, гарно грає?

    А Стрибунець, закінчивши грати, стрибнув просто попереду маленького сонечка.

    — Вибач, що не говорив з тобою вдень. Я просто сильно поспішав — з сусідньої галявини приїхав ще один коник-скрипаль. І йому так сподобалась моя скрипка, що він її вирішив забрати собі. От я його і наздоганяв.

    — Нічого страшного, — сказав Крапка. — Мені так сподобалась ваша гра. Можна ще послухати?!

    І Стрибунець знову підняв скрипку. Він знайшов собі не тільки ще одного слухача, а й товариша.

    Відтоді щовечора він влаштовував маленькому сонечку цілий концерт. На який, звичайно, збиралися й інші мешканці галявини.

    Крапка у лісі

    Неподалік галявини, де жив Крапка був ліс. Такий старий, що частина дерев у ньому вже повсихала. Але лісові мешканці не хотіли покидати свої домівки.

    Через кілька днів, коли Крапка вже добре літав, він вирішив оглянути цей ліс, бо його друзі-мурашки багато розповідали.

    Малюк прокинувся рано-вранці, умився краплинкою роси, яка наче зависла над листком, що був для сонечка замість ліжка, і полетів.

    Найпершим деревом, яке побачив Крапка, був кремезний дуб, що закривав собою півнеба. Тінь від нього була такою великою, що внизу під деревом нічого не росло. Земля була посипана лише торішнім листям, а на гілках ніжно зеленіли молоді листочки.

    Сонечко облетіло охоронця лісу зі всіх сторін і продовжило свій шлях.

    Ось під високими соснами лежать купи обсипаної хвої, де-не-де з неї виглядають шишки.

    Крапка так задивився на це, що не помітив шишку, яка саме летіла зверху на нього.

    Малюк вчасно встиг ухилитися від неї. Та йому стало цікаво, хто ж то кидається. Сонечко летіло вгору, поки не помітило у дереві діру — дупло, біля якого сиділа руденька білочка. Але вона здалась комашці велетенською, тому Крапка полетів далі.

    Аж тут його погляд привернув невеличкий струмочок серед галявини. Комашці здалося, що у воді навіть сонце купається. А біля води росли квіти, такі маленькі і гарненькі. Та ще й різних кольорів і розмірів. Почувши їхній апетитний запах, малюк зрозумів, що він зголоднів…

    Поївши і відпочивши на великій квітці, Крапка подумав, що пора вже повертатися.

    У повітрі саме почувся стук — це дятел вирішив пообідати.

    Сонечкові матуся говорила, що з птахами слід бути обережним, тому малюк полетів в інший бік. А потім опустився на землею.

    Маленькі білі квіточки, що були схожі на дзвіночки, схилилися дуже низько. Здавалось, що ось-ось впадуть. 

    Крапка вирішив подивитися, що ж сталось. Просто вчора був дощ, маленькі краплини позбирались у квіточках, але немає вітру, щоб їх струсити. Ось так дощові крапельки не можуть звільнитися з полону. Та ще й своєю вагою хилять додолу квіточки.

    Малюк легенько, щоб не зламати, потрусив крайній дзвіночок, звідки відразу ж викотилась краплина. Так Крапка звільнив усі квіточки і полетів далі.

    Матуся вже почала хвилюватися за сонечко. Але, коли її синочок прилетів, лише пригорнула його до себе.

    Та Крапка втомився. Він ледь добрався до листочка-ліжечка, як заснув.

     Крапка літає не на крилах

    Одного разу, коли Крапка продовжував досліджувати ліс, на одній галявині він побачив одне дивне дерево. З-поміж зелених листочків визирали жовтенькі літачки.

    Що це за диво? — подумала комашка.  — Для чого вони?

    Сонечко оглядало літачки зі всіх боків, але вони міцно тримались за гілку.

    Малюк довго дивився на дерево, а потім вирішив покликати на допомогу своїх друзів-жуків. Ті саме гризли тоненькі стебла.

    От тільки того дня Крапка вже не повернувся до дивного дерева. А наступного ранку туди вирушило відразу багато різних жуків. 

    Друзі маленького сонечка відразу взялися до роботи, а Крапка стояв на найближчому літачку і спостерігав за роботою. Стебельце, на якому ріс літачок щосекунди ставало тоншим, а тут ще й вітерець повіяв.

    І Крапка не помітив, як полетів. 

    Відчуття було таким незвичним, але приємним. Малюкові страшенно сподобалось так літати.

    Тому він попросив своїх товаришів підгризти ще одне стебельце. А ті й раді.

    Так і пролітав малюк на літачках до обіду, поки його друзі-жуки не наїлися досхочу, а сам Крапка не втомився.

    Тоді всі вони повернулися додому.

    Але сонечко знало, що повернеться сюди завтра.

    Крапка знову літає

    Незабаром дні стали дуже довгими і спекотними.

    Крапка вилітав гуляти тільки вранці, коли сонечко ще не встигло припекти землю, або ввечері.

    Довкола на галявині, де жило сонечко, росло безліч великих жовтих квітів. Малюк так любив ними ласувати.

    Та одного разу він помітив, що з кожним днем квітів стає все менше, а замість них з’являються якісь незрозумілі кульки.

    Спочатку Крапка боявся і підлітати до них близько, потім він трохи осмілів і навіть приземлився на одній такій рослинці.

    Аж тут подув легенький вітерець, і сонечко разом з парашутиками кульбабки полетіло.

    — Яка краса, — подумала комашка. Вона не летіла дуже високо, тому могла спостерігати, чим займалися всі знайомі.

    Тут вітерець трохи посильнішав, і Крапка полетів аж до крони великого дуба, що стояв на узбіччі соснового лісу.

    Але як тільки сонечко опинилось біля нижніх гілок дерева, вітру не стало. І воно разом з парашутиком впало донизу.

    — Оце пригода! — вигукнув малюк.

    Він розправив крила і полетів додому. Треба всім розповісти.

    Крапка і берізки

    Ніколи ще маленьке сонечко не залітало так далеко.

    Але сьогодні воно шукало щось нове у лісі. Те, чого ще до сих пір не бачило.

    І яке було його здивування, коли він запримітив групку дерев. І не звичайних, з темною корою, а білокорих. Та й листочки на цьому дереві були такі цікаві — маленькі і кругленькі.

    Сонечко підлетіло ближче.

    Зовсім молоді берізки на своїй корі майже не мали темних плям. А чим старшим було дерево, тим біла кора на ньому більше лупилась, жовтіла.

    Спочатку малюк хотів сісти на білу кору. Але, як він не намагався, це не вдавалось зробити — поверхня була дуже гладенькою.

    Тому він сів на темну кору. Аж тут сонечко помітило, що у корі є дірочка, а звідти тече рідина. 

    «Цікаво, що це?» — подумала комашка і легенько перемістилась поближче до крапельки. Та й спробувала краплинку березового соку.

    Він був досить смачним. Але Крапка швидко зрозумів, що це таке. Він вирішив допомогти березі. 

    Малюк полетів до найближчого мурашника і там попросив про підмогу. Назад вирушила ціла процесія. Сонечко з глиною у лапках летіло попереду, а мурашки котили перед собою глиняні кульки.

    Цього дня вони встигли полікувати кілька берізок.

    А наступного разу мурашки пообіцяли знову прийти. Вони вирушили додому, А Крапка вирішив ще трошки погуляти.

    Він спустився майже до самої землі, коли побачив щось цікаве. Під берізкою ріс грибочок з червоненькою шапочкою, та ще один — з іншого боку.

    Сонечко літало між деревами і дивилось на гриби. Деякі з них були взагалі маленькими. Їхні шапочки щойно вилізли з-під землі. Інші — великі, ховались поміж травою та листям. Чи від спекотного сонця, чи від грибарів.

    Аж тут на одному грибі комашка побачила равлика, а на іншому — хробака. Вони навіть не звернули увагу на Крапку і продовжували смакувати.

    Сонечко вирішило, що не буде їх відволікати. Воно полетіло додому.

    Крапка гойдається

    Цього разу сонечко Крапка долетів аж до найвіддаленішого кінця лісу. Саме туди, де протікала річка.

    Сонце до цього часу встигло піднятися досить високо, щоб мати змогу викупатися в прохолодній воді. 

    Саме це і побачив спочатку маленький Крапка. І вода так блищала, що сонечко навіть не бачило нічого довкола.

    Але коли він підлетів до самої річки, то побачив себе.

    Малюк не злякався, бо він любив заглядати у лісові джерельця, де іноді можна було вгледіти своє віддзеркалення. Тому жучок сміливо полетів над рікою. Та легкий подув вітру підняв кілька крапельок з поверхні ріки, і одна з них впала просто на крильце Крапці.

    Він полетів до берега сушитися. 

    І аж тут помітив, що дерева довкола купають гілля і листочки у воді, а особливо його увагу привернула верба із довгими і тонкими гілочками й листками.

    Спочатку сонечко сіло на стовбур дерева. Та коли крильце підсохло, а цікавість перемогла нерішучість, він перелетів на гілочку. Та не на ту, що сягала самої води, а з іншого боку.

    Спочатку гілка навіть не поворушилась, наче й не помітила чужої присутності, але потім пустун-вітерець вирішив заплести коси красуні вербі, тому почав легенько погойдувати її гілля. 

    Комашці, що сиділа на вербовій гілочці, страшенно сподобалась така гойдалка. Крапка то підлітав угору, то колисався вправо-вліво, то опускався майже до самої землі.

    Але згодом пориви вітру стали сильнішими і холоднішими, небо почало затягуватись сірими дощовими хмарами, тому сонечко розправило крила і полетіло додому.

    Воно обов’язково повернеться до гойдалки завтра.

    Крапка ласує ягодами

    Мама-сонечко казала, що вже наступило літо.

    А влітку у лісі і на галявинах багато ягід.

    От Крапка й вирушив на пошуки тих самих ягід.

    Матуся ж забула попередити, що ягоди достигають по-різному.

    Та малюк все ж знайшов чим поласувати.

    На найближчій лісовій галявині росли кущики з великими листочками. Де-не-де на них біліли крихітні квіточки, але сонечко побачило щось цікавіше: з-під одного листочка сором’язливо виглядала червоненька ягідка. А соромилась вона свого червоного кольору — все ж довкола неї було зелене чи біле. Навіть квіти, що цвіли неподалік, були жовтими чи блакитними.

    Ось до цієї ягідки і полетів Крапка.

    Він спочатку легенько відкусив від неї соковитий шматочок. Але суничка, а це була вона, виявилась такою солоденькою, що сонечко не могло спинитися, поки не доїло всю ягідку.

    Тоді жучок почав блукати між кущиками, заглядаючи під листочки, шукаючи ще ласощі.

    Але не знайшов та розчарований полетів додому.

    Він розповів мамі про єдину ягідку, яку знайшов, але та заспокоїла синочка:

    — Крапко, сьогодні сонечко перетворить ще кілька квіточок у смачну суничку. Завтра вони почервоніють і стануть такими ж солодкими, як і сьогоднішня ягідка, а ти знову ласуватимеш.

    Малюк страшенно зрадів. Ягідка — не трава — вона солоденька і така приємна на смак.

    — А коли закінчиться суниця, ліс подарує нам чорницю і малину. Та будь обережний, синку, не всі ягоди можна їсти, — промовила мама-сонечко, але Крапка вже її не чув. Він полетів до мурашок ділитися новиною про суниці.

    Крапка у селі

    Якось, коли сонечко Крапка стало уже зовсім дорослим, а в лісі і на лузі не залишилось більше нічого невідомого, жучок вирішив полетіти в село.

    Бджоли, які іноді пролітали повз домівку Крапки, розповідали, що там цікаво. А ще росте багато всякої смакоти.

    Тому Крапка прокинувся наступного дня рано-рано, коли сонечко опустило на землю свої перші промінці.

    Він полетів через річку, потім через ліс, поки на горизонті не з’явилися городи. Крапці звисока здалось, що перед ним різнобарвне полотно: де-не-де жовтіли колоски пшениці, між якими ховались сині волошки і пурхали горобці; кущі картоплі подекуди рябіли жуками, що снідали не лише листям і стеблами; а тут червоніли з-під землі буряки, які ховалися від сонця під зеленим листям, та найяскравіше зеленіли кріп і петрушка.

    У Крапки аж дихання перехопило, коли він вдихнув запах городини.

    Тут було стільки комах і птахів, що маленьке сонечко вирішило почекати зі сніданком і полетіло вперед.

    Аж до хат.

    «Дивно, — подумав жучок, — що це росте довкола хати? В’ється догори, та ще й ягоди на ньому ростуть.»

    Крапка підлетів до самого грона винограду. А сонце якраз припекло одну ягідку. Вона і тріснула. От жучок і скуштував соку. Смакота.

    Але тут листя почало ворушитися.

    Крапка подивився донизу, а там стояв хтось рогатий і бородатий.

    — Ме! — почулось.

    І тут жук наче прокинувся, стільки незнайомих звуків долинало звідусіль.

    Біля рогатого ласуна внизу ходили якісь великі білі птахи з довгими шиями й кричали «га-га-га».

    А з подвір’я, з іншого боку хати, долинало «ко-ко-ко», «хрю-хрю».

    Тут на паркан стрибнув якийсь яскравий птах з бородою і як крикне:

    — Ку-ку-рі-ку!

    Сонечко аж злякалось.

    Тому вирішило летіти вже додому.

    » От тільки зроблю ще коло над селом,» — подумало воно.

    Жучок розправив крила…

    — Му! — роздалось зовсім близько.

    Це корова рушала на пасовище. 

    Крапка полетів вгору і на вулиці, що йшла через село, побачив ще кількох корів.

    » Полечу за ними наступного разу,» — подумав жучок і вернувся втомлений додому.

    Лише смак виноградного соку вмовляв жука повернутися.

    Автор: Марія Солтис

    Facebook Comments
    Анонс