4-12 месяцев (3290) / проблемы со здоровьем (372)
главная опыт мам и экспертов 4-12 месяцев проблемы со здоровьем статьи экспертов Дитина у лікарні: не...
Tanya Kur
   953
6

Дитина у лікарні: не хвилюйтесь!

Малятко росте і радує батьків новими рухами, усмішками, подвигами. Але бувають моменти, коли у здоров’ї дитини відбувається збій, тож виникає необхідність негайно звернутися по допомогу в лікарню. Зазвичай це великий стрес для всієї родини. 

Як зменшити стрес? Як сприймати лікарню, щоб перебування у ній якомога швидше дало бажані результати? Нам розкажуть Тетяна Ігорівна Мілянич, вихователь-психолог Центру раннього розвитку дитини «Дивоцвіт» та Марія Ярославівна Дзюбинська, практичний психолог кабінету «Криниця» у Івано-Франківській обласній дитячій клінічній лікарні.

Страх? Відставити!

Батькам треба зрозуміти, що дитина повністю залежить від їхніх емоцій. Тривожність мами малює в уяві дитини картину чогось невідомого і страшного. А це для одужання цілком зайве!

Страх у батьків починається вже від самої думки про необхідність швидкої допомоги. Батьки мусять змиритися, що у таких важливих справах, як життя своєї найріднішої істоти, не можна покладатись на власну інтуїцію. Розум повинен брати верх.

Лікарі та весь персонал дитячих лікарень дуже зважають на те, що вони працюють із маленькими пацієнтами. У них виробляється відповідний стиль спілкування: товариський, довірливий. Зрештою, він є одним із пунктів їхньої професійної етики.

Дитина у лікарні: не хвилюйтесь!

Мама поруч. Тато - також

Зазвичай із дітьми найбільше часу в лікарнях проводять мами. Але татусі не менш важливі. Відомо, що чоловіки схильні поводитись набагато стриманіше, ніж жінки, в екстремальних ситуаціях. Тому врівноважена присутність і підтримка батька дуже бажана. Якщо трапляється, що чийсь батько проводить основний час із дитиною в лікарні, то довкола нього залюбки гуртуються й інші, чужі діти.

Дітки до року більше, ніж усі інші, сприймають середовище так, як сприймає мама. Тому вони можуть і не зауважити, що щось змінилося.

При процедурах, якщо це можливо, бажано тримати дитину на руках. Доведено, що мамині дотики і обійми суттєво зменшують відчуття болю.

Дитині старшій року лікарня – це уже усвідомлена зміна середовища. І оскільки дитина активно пізнає світ, то нове середовище – це нові пізнання. Такі дітки з цікавістю хочуть побачити усі закутки, усі ті предмети, яких немає вдома. Цікавість сприяє тому, щоб дитина поборювала відчуття пригнічення через хворобу.

Дітям від 2 років варто доступно розказувати про те, що діється з ними в лікарні, коментувати, давати позитивне розуміння. Це стосується зокрема прийому ліків, процедур, маніпуляцій. Дитина активно пізнає довкілля, то й лікарню можна перетворити на пригоду.

Мама може увімкнути власну фантазію і розказувати про звичайні побутові речі і події тут, як про щось казкове, чарівне, святкове. Наприклад, внутрішньовенний катетер в очах дитини перетворюється на метелика, якого потрібно час від часу годувати.

Уже в цьому віці може дуже допомагати малювання. Воно заспокоює тривожність, невпевненість, агресію, непосидючість. Воно буквально виводить дитину з чотирьох лікарняних стін.

У 4-6 років діти в лікарні можуть залюбки знайомитися з іншими, займатися майструванням того, що для них цікаве, чого не зробили б удома. Іншими словами, діти можуть проявляти свої таланти!

Пригадуються двоє діток-пацієнтів з одної сім’ї. У лікарні дівчинка написала для молодшого братика вірші, за допомогою яких він міг би легше і веселіше вивчати букви.

Брак звичних іграшок спонукає дітей робити їх із підручних матеріалів (паперу, салфеток, рушників), малювати, слухати музику. А в нашій лікарні є ще й відкритий доступ до WiFi.

Діти люблять бавитися в лікарів. Це дає їм відчуття причетності до процесу лікування і одужання, спонукає не надто серйозно сприймати хворобу.

Діти у 7-8 років уже можуть бути у лікарні майже повністю самостійними, не потребуючи постійної присутності батьків. Вони часто самі знаходять спільні інтереси, заняття, товаришують. А у вільний вечірній час навіть гуртуються у компанії.

Медсестри слідкують за тим, щоб діти пройшли всі процедури і прийняли всі ліки. А увечері вкладають дітей до сну.

Кілька універсальних і необхідних порад для маленьких пацієнтів та їхніх батьків

Спокій. Незважаючи на незнайому обстановку і страх перед діагнозом. Пацієнтам у лікарні потрібно приблизно два-чотири дні, щоб адаптуватися. Тоді й приходить спокійне усвідомлення, що вони під надійним контролем спеціалістів, налагодження побуту, звикання до сусідів по кімнаті. Але у цьому новому побуті та обстановці є свої плюси. Нові люди, знайомство з ними викликає бажання усміхатись, проявляти себе з найкращого боку, знаходити спільні риси й інтереси. Іншими словами – спонукає у найкращому сенсі тримати себе в руках.

Віра в те, що рано чи пізно лікування завершиться. Не перепитуйте лікарів, коли вас випишуть. Кожна хвороба має свій перебіг, організму потрібен час. Швидка виписка не означала б здоров'я пацієнта, тому для лікарів головне питання – не виписка, а успішне одужання. Батькам теж треба це зрозуміти.

Не можна обманювати дітей, що їм не буде боляче. Це неправильне заспокоєння. Треба чесно казати, що і скільки часу буде боліти. Але можна і треба давати установку, що це не буде біль надто сильної інтенсивності, щоб не навіювати дитині відчуття болю і не виробляти у неї високого больового порогу.

Позитивні емоції. Цьому сприяють хоч би й малюнки на стінах, які зазвичай є в дитячих лікарнях. Вони можуть дуже добре відволікати дітей від лікарняної буденності, і батькам варто помогти в цьому дітям. У нашій лікарні, наприклад, центр свідомого батьківства «Криниця» організовує відчуття свята при кожній нагоді, за допомогою творчості. На Великдень це, наприклад, діти малюють писанки, на Різдво майструють з паперу ангеликів, нещодавно на День св.Валентина робили сердечка, на яких усі охочі могли написати побажання. Роботи розвішуємо і розкладаємо в коридорах, вони створюють відчуття свята, доброзичливості, казковості.

У кожній дитячій лікарні є також ігрові кімнати з іграшками, яких немає вдома. Зазвичай дітям там так цікаво, що вони не хочуть звідти йти.

Ми радимо взяти з дому і свою улюблену іграшку, яка стає для дитини своєрідним оберегом. Якщо умови стерильності не забороняють, то можна брати іграшку з собою на процедури.

Казкотерапія – ще один прекрасний інструмент. За допомогою казки (з Інтернету чи з фантазії мами або й дитини) можна сильно змінити погляд дитини на хворобу, процедуру. Наприклад, недавно наші пацієнти склали казку, в якій персонажі йшли за чарівною цілющою рослиною, нею оздоровили маму, а потім ще й лікували багато інших, хто цього потребував.

У казках, які здатні скласти самі діти, у їхніх художніх роботах немає агресії, образи. Натомість є велике бажання здоров’я, мрії, великий патріотизм і доброзичливість.

Отже, лікарню важче сприймають дорослі, ніж діти. Дітям же вона зсередини виявляється зовсім не така страшна, як її малюють. Тому, батьки, намагайтеся змалювати медичний заклад максимально позитивно заради добра своїх же дітей!

Автор: Оля Пастух

ответитьзадать вопрос
Смайлы
Добавить фото
13 комментариев
Татьяна Ларина
я с детства по больницам--большего счастья для меня не было.Это как в санатории,а уколы--то такое,досадные мелочи
Смайлы
Добавить фото
Tanya Kur
Sweet Mom
В моем детстве маму и папу не пускали в палату категорически Как хорошо, что сейчас есть разные варианты больниц и совместного пребывания с детками
Смайлы
Добавить фото
Oля Чумaк
Что излучаешь, то и получаешь
Мне повезло,в детстве в больнице ни разу не лежала
Oля Чумaк
Что излучаешь, то и получаешь
У нас единственный опыт пребывания в больнице. И как раз с папой. Я тогда с грудной младшей была, когда у старшей трехлетней обструктивный бронхит вылез( Стресс еще тот..
Но папа наш справился на отлично. Еще спасали бабушки, которые подстраховывали меня с младшей, когда я мчалась в больницу, и которые сами наведывались очень часто.
На счет любимых игрушек - самое то, конечно же. Кроме них, папа наш сам сложил и любимое одеяльце и любимую подушечку-цветочек, для максимального приближения к домашней обстановке. Сказки и мультики тоже спасали.
И отдельная благодарность персоналу. Это надо только уметь так поставить систему для капельницы, чтобы ребенок не только не плакал, а еще и вышел воодушевленный из манипуляционной. По легенде на ручку под пластырь подсадили бабочку, которую нужно было постоянно кормить.
Смайлы
Добавить фото
Марі К.
Ыч
У нас такие проблемы с этими бабочками были( Никто ни в нашем ни в соседнем отделении не смог найти у Лиды вены, носили в реанимацию, а туда входить родителям нельзя, как она кричала, я такого крика от нее никогда не слышала(
Oля Чумaк
Что излучаешь, то и получаешь
манюнечка Нас в манипуляционную тоже не пустили. Но Влада и не пикнула. И вышла с улыбкой. Хотя я была, как комок, и готовилась к ору.
Валентина Батова
1 девочка
Мы в 1,5 года попали в больницу с острой кишечной инфекцией. Взяли отдельную палату, привезли ноут,игрушки и ребенок нормально воспринял эту ситуацию. Беда была только с уколами.

Из личного опыта, в больнице познакомилась с мужем)
Смайлы
Добавить фото
andreyka
Моя мама работает на скорой помощи. Я знаю весь ее коллектив. Врачи никто не желает зла пациентам.
Смайлы
Добавить фото
Мария Фокс
1 мальчик
Дважды лежали в больнице. Один раз сразу после рд с желтушкой ( больница #6 напротив красного корпуса), и второй раз в киевской инфекционке с ангиной в 1,7, лежали три дня, остальные дни просто ездили к ним на анализы и осмотры.. Я инфекционку боялась страшнее страшного, но как оказалось там им персонал и по условиям РЕАЛЬНО лучше!!!
Смайлы
Добавить фото
Мария Фокс
1 мальчик
Мне там очень даже понравилось! ) только вот смущала название мешка в кабинете врача-противочумный костюм)))))
Мария Фокс
1 мальчик
Смайлы
Добавить фото
Tanya Kur
Sweet Mom
Маруся Денищенко
планирую
мы с Аней в ожоговом лежали, когда ей 11 мес было. Там развлекай не развлекай, а перевязки это больно. Мне когда делали, я пальцы себе кусала. Так я была единственной мамой на тот момент в отделении, кого пускали в перевязочную. Потому, что я могла нормально Аню удержать на руках, силой. Пыталась спокойно ей что-то объяснять, в то время, как она плакала очень. Могла сама менять ей повязки, под руководством врача. Остальные мамы - реагировали неадекватно, рыдали хором с ребенком, орали на врача, типа она специально делает больно... Одна даже побила доктора... Нужно просто отдавать себе отчет, что врачи выполняют свою работу. И если по протоколу правильно срывать повязку резко, то это не для того, чтоб малышу сделать хуже. А исключительно из медицинских соображений. Потому, родителей зачастую и не пускают в манипуляционные.
А еще - там было все украшено к Новому году. Все в дождике, игрушках, в столовой - большая нарядная елка. Это таки поднимало настроение.
Смайлы
Добавить фото

{ $nifTest}