1-2 года (1952) / психика и характер ребенка (57)
главная опыт мам и экспертов 1-2 года психика и характер ребенка статьи экспертов Дитячі страхи
Tanya Kur
   1414
7

Дитячі страхи

Страх привносить багато проблем в життя дитини та її батьків. Частим наслідком розвитку страху є панічні реакції, що згодом виникають несподівано.

Дитячі страхи

Дитячі страхи розвиваються, коли є нестача батьківської уваги, прийняття і тепла. Коли діти не відчувають себе захищеними.

Страхи малюків згодом можуть проявлятися у невротичних реакціях і психосоматичних захворюваннях. Більшою мірою страх породжує невпевненість у собі та послаблює почуття задоволеності життям.

Вікові особливості страхів

У перші роки життя дитина лякається темряви, самотності та виникаючих нізвідки чудовиськ, здригається при різкому шумі.

Дитина двох років найчастіше боїться втратити маму, залишитися одна. Діти цього віку бояться незнайомих людей, а також болі – тому й плачуть, коли відвідують лікаря.

Починаючи з трьох років число конкретних страхів значно знижується, і на зміну їм приходять страхи символічні, такі як страх тварин, темряви, самотності і смерті.

У 5-7 років ці страхи втрачають свою актуальність, емоційно демонтуються. Натомість починають усвідомлюватися страхи нещастя, захворювання, смерті, страхи вогню.

У молодшому шкільному віці відбувається наступна трансформація страхів: діти починають не так бояться, стільки побоюватися потойбічного життя. Наростає тривожність (занепокоєння) через невдачі, невідповідність вимогам оточуючих, тобто зростає соціальний рівень страхів.

У підлітковому віці при нормальному розвитку дитини переважають страхи (побоювання, занепокоєння) з приводу зміни своєї зовнішності, неуспіху в спілкуванні та розкритті себе як особистості.

Вплив дорослого на розвиток дитячих страхів

Важливим аспектом розвитку дитини дошкільного віку є її соціалізація, обумовлена, ​​насамперед, спілкуванням дитини з дорослими та іншими дітьми. За допомогою спілкування дорослі впливають на дитину. Спілкування дитини з дорослим має принципову особливість – у парі «дитина – дорослий» домінуюча роль належить дорослому.

Саме слова і вчинки дорослого визначають характер і подальший розвиток його взаємодії з дитиною. Тому й помилки дорослого, як правило, є причинами конфліктів, що виникають між дитиною і дорослим.

Зокрема, такі фактори розвитку дитячих страхів, як стосунки з учителем і перевантаження стають актуальними і в дошкільному навчальному закладі. Дошкільне дитинство – один з найважливіших етапів психічного розвитку дитини.

Порушення механізмів психологічної структури розвитку дошкільника може вирішальним чином позначитися на всьому подальшому ході його розвитку. У першу чергу, на наступному етапі життя дитини – в молодшому шкільному віці.

Шкільна тривожність багато в чому починає формуватися ще в дошкільному віці. А до підліткового віку тривожність може вже бути сформованою особливістю особистості.

У поведінці дитини шкільна тривожність може проявлятися різноманітними, часом несподіваними, способами. Серед універсальних для будь-якого віку ознак тривожності, насамперед, варто відзначити погіршення соматичного здоров’я. Простими словами – тривожні діти частіше за інших хворіють.

Типовими проявами тривожності так само є:

  • небажання контактувати з соціумом,
  • надмірна старанність при виконанні завдань,
  • дратівливість і агресивні прояви,
  • неуважність,
  • зниження концентрації уваги,
  • втрата контролю над фізіологічними функціями в стресових ситуаціях.

Тривожність здійснює дезорганізаційний вплив на формування особистості дитини. Отже це явище вимагає профілактики та корекції для зменшення негативного ефекту. Корекція дитячої тривожності може здійснюватися різними методами. Наприклад, за допомогою ігротерапії, арт-терапії, казкотерапії, психогімнастики; методами поведінкової корекції тощо.

Казкотерапія

Казкотерапія – це найдавніший спосіб підтримки людини за допомогою слова. Казкотерапія – один з наймолодших напрямів практичної психології.

Казки привабливі для психотерапії, психокорекції та розвитку особистості дитини тим, що:

  • в казках відсутня дидактика, мораль;
  • місце дії головного героя точно невизначено, що дозволяє наповнити простір казки значущими образами;
  • мова казки образна і метафорична, в ній знаходиться джерело мудрості даної культури і досвід поколінь;
  • завжди перемагає добро, а це дає відчуття психологічної захищеності;
  • казка пронизана ароматом таємниці, що розширює межі можливого.

Казки люблять усі – навіть ті, хто не любить зізнаватися в цьому. У казці свою проблему легше побачити і легше прийняти, це не так прикро і не так боляче. Казкотерапія – один з найменш травмонебезпечних та безболісних способів психотерапії.

Родина та дитячий страх

Фактори виникнення страхів в рамках сім’ї можуть бути різні: авторитарний стиль виховання, різноманітні заборони, покарання за непослух, особистісні особливості батьків і страхи самих батьків (особливо матері).

Батькам важливо розуміти: психіка дитини відрізняється особливою сприйнятливістю. І будь-які дії батьків негайно позначаться на поведінці дитини, в тому числі, можуть спровокувати виникнення або загострення тих чи інших страхів.

Батькам необхідно покращувати відносини з дітьми: рідше карати, не пред’являти завищених вимог, дозволяти відкрито виявляти негативні емоції і не боятися цього. В жодному разі не забороняти говорити про страхи або ставитися до них несерйозно, висміювати дитину за те, що вона чогось боїться.

Конструктивне переживання почуття страху дитиною залежить від того, наскільки успішно батьки змогли показати дитині, що вона у безпеці, що її розуміють та приймають. Необхідно створити атмосферу, у якій діти можуть без побоювань ділитися подіями, які їх налякали, своїми думками та почуттями з різних приводів.

Дитина повинна відчути: дорослі шанобливо ставляться до її страху, поділяють її переживання. Хорошим способом пережити страх є розповідь про те, як самі батьки або хтось із спільних знайомих пережив такий самий страх і зумів його подолати. Важливо дати зрозуміти малюкові, що він не один і завжди може розраховувати на допомогу з боку родини.

Автор: лікар-психолог Ярослав Драб

ответитьзадать вопрос
Смайлы
Добавить фото
4 комментариев
Ярослав Драб
Врач-психолог
«Привить» и потенцировать какой-либо страх ребенка значительно легче, если этот страх есть у мамы. Поможет ли мама справиться с детским страхом, если сама продолжает бояться? В принципе, да, при условии рационального объяснения. Но, понятно, что в конкретной ситуации мама может не удержаться от того, чтобы показать, что она боится. Например, говорить ребенку, что лягушки не страшные, но при прогулке возле озера отскакивать от них – не совсем удачный наглядный пример. А потому, нужно избавляться от своих фобий; ребенку не прививать свои страхи; прибегать к помощи другого значимого взрослого, у которого этого страха нет, для взаимодействия с ребенком.
Смайлы
Добавить фото
Татьяна Ларина
я боюсь темноты,причем страх не из детства Такой себе,осознанный страшок)))
Но вот малые не боятся.Не комфортно,но и страха нет.Доча боится собак--но тут я причину знаю.Сын боится пауков--но тут тоже причина известна--я их тоже боюсь,и переубедить вряд ли смогу

и такой себе позитив
вчера лежим с дочей,болтаем.Она время от времени "проверяет" мою грудь.И тут такая:"мама.я боюсь" Спрашиваю "чего?"
"я выросту,а у меня сиси не вырастут и не будет лиВчика"


дай бог,чтоб это был единственный страх в ее жизни.Собак мы поборем
Смайлы
Добавить фото
Маруся Денищенко
планирую
Вот интересно, а если у мамы такой же страх, как у ребенка, получается, с помощью мамы же этот страх уже не преодолеть? А другому взрослому будет значительно сложнее объяснить ребенку, что этого бояться не нужно, хоть мама и боится.
Смайлы
Добавить фото
Оля Пастух
Хай завжди будуть мами!
А я от читаю і роздумую: навіть ми, дорослі, такі самі, як діти... Дійсно, ті ж страхи, ті ж причини. І так само потребуємо підтримки, щоби почуватись впевненіше.
Смайлы
Добавить фото

{ $nifTest}