2-3 года (1487) / проблемы со здоровьем (135)
главная опыт мам и экспертов 2-3 года проблемы со здоровьем статьи экспертов Гіперактивна дитина:...
Tanya Kur
   1512
6

Гіперактивна дитина: де межа норми?

Чи не кожну дитину інколи називають активною, чи нестандартною, чи важкою або занадто енергійною, – та більшість із нас погодиться, що іноді поведінка дитини може перебувати за межами норми.

Є ситуації, коли цей ярлик, термін «гіперактивна дитина», проти ідеї якого протестують багато авторів, таки доводиться застосовувати. Термін «синдром дефіциту уваги та гіперактивності» (СДУГ) може бути застосованим до тих дітей, які завжди є надзвичайно активними, незалежно від того, де вони знаходяться.

Гіперактивна дитина: де межа норми?

Ці діти практично ніколи не сидять на місці. Їх дії – безсистемні та не цілеспрямовані. Їм складно спрямовувати увагу на певні речі, дотримуватись інструкцій, вони завжди вас перебивають.

Як відрізнити енергійну дитину від гіперактивної

Психолог Мері Курчинка відрізняє енергійну дитину від дитини зі СДУГ. Авторка описує гіперактивну дитину як таку, яка не в змозі зосередити увагу та енергію для виконання завдання. Ця дитина перевантажена подразниками (вербальними і невербальними) та не в змозі розібратися, яку інформацію більш важливо послухати.

На відміну від дитини зі СДУГ, енергійна дитина теж може знаходитися під дією декількох подразників, але обробляє інформацію швидше, залишаючись налаштованою на найважливішу частину. І, в кінцевому підсумку, виконує поставлене завдання.

Що ж таке синдром дефіциту уваги та гіперактивності?

Це хронічний розлад поведінки, який характеризується різними симптомами:

  • нездатність підтримувати увагу протягом довгого часу, що спричиняє неповне виконання роботи;
  • виконання дій без розмірковування, та складнощі з відтермінуванням задоволення;
  • нездатність регулювати свою діяльність, щоб відповідати вимогам ситуації;
  • мінлива поведінка дитини під час виконання різних завдань або в різні дні;
  • лінощі чи маніпулятивна поведінка.

Діти з синдромом гіперактивності можуть бути схильними до нещасних випадків і показують низький рівень контролю рухів або погану координацію. Ці діти будуть ізолюватися своїми однолітками через їх підвищену активність та нездатність поважати кордони та особистий простір інших людей. Вони мають значні перепади настрою та труднощі з пристосуванням до змін.

Походження синдрому

Більшість досліджень показують, що є кілька шляхів для розвитку важкої поведінки або СДУГ в дитинстві. Багато батьків, зіткнувшись з важкою дитиною, спочатку відчувають, що вони самі в цьому винні. Вони вважають, що були недостатньо хорошими батьками.

Але це не зовсім так. Хоча методи виховання, безумовно, можуть впливати на поведінку дитини, та ці методи самі по собі не є причиною важкої поведінки або СДУГ.

В результаті дослідження, в якому брали участь близько 200 учасників від народження до 12 років (Карлсон, Якобвитц, Струфе, 2010), було зроблено висновок, що материнський стиль догляду – не є прямою причиною синдрому.

Генетичний чинник

Натомість досвід показує, що дитина народжується з генетичною схильністю до розвитку СДУГ, успадковуючи цю тенденцію від своїх батьків. При розгляді сімейної історії такої дитини, можна знайти родичів, які стверджують, що мали ті ж поведінкові симптоми. На жаль, на даний момент генетики не змогли виділити специфічний ген або гени, які безпосередньо пов’язані з такими поведінковими розладами, як СДУГ.

Темперамент малюка сам по собі не є провісником пізніших поведінкових проблем. Але виявляється, що поява цього фактора разом з іншими стресами оточуючого середовища, створює ситуацію ризику.

Дещо про хімію процесу

Також існує припущення, що існує дисбаланс двох ключових нейромедіаторів (хімічних речовин мозку), дофаміну і норадреналіну, в мозку людей зі СДУГ. Ці хімічні речовини впливають на ті області мозку, що контролюють діяльність, імпульси та емоційність.

Препарати, що використовуються для лікування гіперактивності, якраз діють на рівні цих передавачів, виходячи з припущення, що цей хімічний дисбаланс може бути причиною СДУГ.

Інші дослідження виявили знижену метаболічну активність в областях мозку, які регулюють увагу і рухову активність, у людей зі СДУГ в порівнянні з нормальною контрольною групою.

Гра як дослідження

Дитяча гра є однією з найбільш важливих видів діяльності дитини. І шаблони гри та взаємодії з однолітками є областю, в якій можуть бути виявлені труднощі уваги, активності та контролю за імпульсами.

Під час спостереження за поведінкою дитини варто звернути увагу на:

  • перехід від одного виду діяльності до іншого з дуже невеликим рівнем стійкого включення;
  • часту необхідність у перенаправленні дитини вчителем та усні попередження про покарання;
  • дезорганізовану, неконструктивну і нецілеспрямовану ігрову діяльність;
  • труднощі з вмінням ділитися чимось з однолітками;
  • перепади настрою і поведінкові «вибухи» дитини.

Вчителю краще не «ставити» діагноз і не пропонувати лікування, а передати батькам такої дитини своє занепокоєння. Батьки самі повинні вирішити, чи вони хочуть продовжувати оцінювання поведінки та почати лікування своєї дитини.

Складнощі постановки діагнозу гіперактивності

Варто зауважити, що діагноз «гіперактивність» для дитини дошкільного віку важко встановити, тому що ця поведінка може бути типовою для 2-5-річних дітей, і вона швидко змінюється протягом цього періоду розвитку. В більшості випадків дитину не перевіряють, поки вона не досягне трьох років.

За встановленими суспільними нормами, трирічна дитина вже повинна бути в змозі грати разом з іншими дітьми, слухати вказівки дорослих і використовувати образне мовлення.

Перед тим, як застосовувати будь-яке лікування, варто провести всебічну оцінку, щоб визначити діагноз, а також виключити можливість інших причин, які можуть викликати подібні поведінкові стани.

На жаль, ще й досі немає жодного об’єктивного вимірювання, яке могло б підтвердити діагноз СДУГ. Оскільки такі типи важкої поведінки, як гіперактивність, низький рівень контролю імпульсів, неуважність, можуть бути присутніми через інші фізичні причини. І медичний психолог повинен спочатку виключити інші діагнози.

Вагітність жінки як чинник здоров’я дитини в майбутньому

Такі пренатальні випадки, як вплив наркотиків та алкоголю на плід, материнський токсикоз, дистрес плода, в деяких випадках можуть призвести до того, що пізніше в дитини будуть поведінкові проблеми.

Отруєння свинцем також може призвести до труднощів у розвитку. Іншими захворювання, які можуть викликати подібні симптоми, є дефіцит гормонів щитовидної залози, низький рівень цукру в крові, судоми, порушення сну, ментальні та емоційні проблеми.

Часто СДУГ не є єдиним діагнозом, який має дитина. У дошкільному віці не є рідкістю наявність, наприклад, супроводжуючого стану розладу мовлення. Якщо у дитини присутній один або кілька діагнозів, то лікування має бути різноплановим та спрямоване на подолання симптомів.

Лікування та його особливості

Лікування СДУГ та пов’язаних з ним розладів розвитку та поведінки, як правило, відбувається у вигляді полегшення симптомів. Не існує певного лікування СДУГ, тож є випадки, коли симптоми продовжуються і в зрілому віці.

Ніхто не може точно передбачити результат лікування для кожної окремої дитини зі СДУГ. Тим не менш, велика кільксть дітей також можуть залишити цей розлад позаду, тому що симптоми зменшуються з часом або тому, що самі діти вчаться компенсувати свої труднощі.

Терапія таких дітей повинна включати адаптацію до оточуючого середовища, індивідуальну та сімейну освіту і консультування, методи управління поведінкою, програми розвитку навичок спілкування та відпочинку і відповідне лікування.

Чи потрібні медикаменти?

У списку стратегій лікування ліки є навмисно останніми у списку. Особливо це стосується дітей дошкільного віку, адже їх дуже важко лікувати через неврологічну незрілість і мінливість розвитку.

Дослідження медикаментозного лікування дошкільників показали різні результати. Стан деяких дітей покращився; інші мали труднощі, ознаки тривожної поведінки, проблеми зі сном та зниження апетиту.

Ефект від вживання ліків буде тоді, коли вони застосовуються в поєднанні з іншими заходами, такими, як, наприклад,  зміна оточуючого середовища.

Підтримання самооцінки має першорядне значення в спілкуванні з такими дітьми. Прийняття вчителем чи вихователем, незасудження, позитивний стиль, –  дуже важливі.Тому що дитина зі СДУГ не в змозі змінити або контролювати свою поведінку тільки тому, що їй кажуть «треба краще намагатися».

Потрібно підкреслювати позитивні моменти. Наприклад, коли дитина малює на папері іншої дитини, краще казати: «Давай будемо малювати твою картинку на твоєму папері». Більш конструктивною є така виховна взаємодія, коли вчитель дає дитині можливість зрозуміти, що він хоче, аби вона зробила певну дію, аніж не робила нічого. Вчителю слід часто нагороджувати та хвалити дитину за гарну поведінку та продуктивність.

Правила повинні бути ясними і простими. Так само і наслідки повинні бути відповідними. Зауваження потрібно робити, маючи зоровий контакт з дитиною, говорити серйозним, нейтральним тоном, так, щоб було зрозуміло, що дорослий контролю ситуацію. При виникненні проблем необхідно нагадувати дитині правила. Не потрібно сперечатися або вести переговори. Треба просто пояснити, що це правило.

Часті зміни або сюрпризи не підходять дітям зі СДУГ. Дітей слід попереджати заздалегідь про необхідні зміни або про перехід з одного виду діяльності до іншого.

Немає сенсу казати дитині дошкільного віку: «Ми збираємося за десять хвилин».  Замість цього треба співвідносити час з виконанням поточного завдання, наприклад: «Коли ми закінчимо розмальовувати цей малюнок, то ми будемо збиратись на прогулянку».

Не можна сказати, що така дитина не розуміє правил, але бувають випадки, коли вона не в змозі застосувати їх через притаманну їй мінливість та непостійність. Учитель повинен бути більш пильним, ретельно планувати та бути більш доступними для цієї дитини. Інші методи управління поведінкою можуть включати в себе наступне:

  • Звести вибір до мінімуму: «Ти хочеш червону чашку або синю?»;
  • Завжди мати кілька іграшок або завдань. Звичка ділитися не виробляється дитиною з легкістю;
  • Розбивати завдання на складові частини при навчанні дитини;
  • Негайно реагувати на проблемні ситуації та ставитись до дитини справедливо. Якщо вона щось пролила випадково, то потрібно це витерти. Якщо ж умисно, то дитина повинна зіткнутися з наслідками свого вчинку;
  • Забезпечити ігровий простір подушками, м’ячами, невеликими пуфами або підвісними грушами, щоб можна було по них вдарити ногами, стукнути, кинути, коли дитина сердиться;
  • Використовувати пухнасті та м’які іграшки, ковдри для відчуття безпеки і любові разом з поцілунками, обіймами та підбадьореннями;
  • Використовувати стілець, на який дитина повинна сісти, якщо недобре себе поводить під час виконання не зовсім цікавого завдання. Представте його не покаранням, а місцем, де дитина може взяти себе під контроль. Час, проведений на такому стільчику, повинний бути достатнім, щоб дитина могла заробити схвалення за слухняність та опанувати себе.

Терплячий вихователь, суворий, проте люблячий, може відігравати значну роль у збереженні почуття власної гідності важкого дошкільника. Хоча така дитина є щоденним викликом через її непослідовність, те, як дитина пройде цей етап розвитку, впливатиме на її подальше життя.

Автор: лікар-психолог Ярослав Драб

ответитьзадать вопрос
Смайлы
Добавить фото

Комментариев нет. Будь первой!

{ $nifTest}