2-3 года (1485) / развитие ребенка (53)
главная опыт мам и экспертов 2-3 года развитие ребенка статьи экспертов Навіщо потрібні...
Tanya Kur
   1271
5

Навіщо потрібні рольові ігри дітям?

Гратися – так само природньо для дитини, як жити. Про роль гри в житті малюків розповідає психолог.

Навіщо потрібні рольові ігри дітям?

На думку деяких батьків та педагогів, новий час, із його прискореним темпом життя, не дозволяє втрачати безцінні роки, дні, години і навіть хвилини на «марні ігри» в дочки-матері та козаки-розбійники.  

Якщо вже гратися, вважають вони, то нехай це будуть «розумні» та корисні комп’ютерні чи спортивні ігри (наприклад, східні єдиноборства). Або хоча б головоломки, які розвивають логічне мислення.

Маючи бажання бачити своїх дітей освіченими людьми, батьки дуже часто сприймають дитинство лише як короткий відрізок на шляху дитини до суспільства дорослих, де вона повинна посісти гідне місце. При цьому гра розглядається лише як інструмент розваги й відпочинку між корисними справами, якими займається малюк.

У наш час багатьох малюків виховують няні, а «спілкуватися» з однолітками діти ходять до різних груп раннього розвитку. Але на цих заняттях діти зазвичай просто сидять поруч та виконують завдання вчителя. Там відсутня вільна гра: вигадування сюжетів, вибір та виконання ролей, добирання іграшок.

Проте, гра важлива не лише для відпочинку. Для дитини гратися – означає жити. Саме у грі малюк всебічно розвивається. Ігри для дитини важливі різні: і власні ручки для 3-місячної крихітки, і каструльки для річного карапуза, і дочки-матері для 3-річних дівчат, і хованки для 5-річних.

Але при цьому важлива не лише сама гра, але й те, з ким гратися. Наприклад, маніпуляції з предметами (характерні для дітей до 3 років) можна здійснювати і наодинці. А ось коли настає час сюжетно-рольових ігор (із 3 років і, щонайменше, до початку школи) – без компанії обійтися вже не можна.

Рольова гра – шлях освоєння смислів і збагачення відчуттів дитини

Що відбувається з дитиною, коли вона грається в маму чи тата? Перебуваючи у грі мамою, дитина приміряє на себе не лише дії мами (наприклад заколисування малюка), але й її відчуття та емоційне ставлення: турботу і ніжність, ласку та суворість.

Дитина завжди співчуває героєві, роль якого вона виконує, і через це нібито переживає у своїй уяві події, що відбуваються з героєм, і долучається до його досвіду. Пережиті у грі відчуття збагачують репертуар емоційного реагування малюка. Відчувши їх «навмисне» у грі, він набуває здатності переживати ці відчуття і в «реальному» житті. Після того, як малюк у грі піклувався про інших, йому легше виявляти турботу у повсякденному житті. Отож, гра є першою школою людських відчуттів.

Гра як спосіб переживання емоційно напружених ситуацій

Будь-які сильні враження, у тому числі й радісні, збуджують маленьку дитину. Для того щоб зменшити це збудження, щоб малюк заспокоївся, а його враження перетворилося на приємний спогад, часто необхідно ще раз – але вже у грі – пережити хвилюючу подію.

Наприклад, відвідавши вперше цирк, дитина може кілька наступних днів або навіть тижнів гратися у цирк, відвідавши лікаря – робити щеплення лялькам тощо.

Особливу роль відіграє гра у трансформації будь-якого емоційного напруження. Граючись у маленьке зайченя, яке боїться лисиці, але успішно від неї втікає, малюк проживає та долає свої реальні страхи (наприклад страх темряви). Долаючи їх у грі, дитина вчиться перемагати і в реальному житті.

Рольові ігри – школа спілкування

Рольові ігри вчать дитину основ трьох дуже важливих видів людського спілкування – рольового, ділового та дружнього. Граючись у доньки-матері, у магазин, у школу, у відвідування лікаря чи у прийом гостей, дитина ознайомлюється з багатьма щоденними ролями.

Завдяки цьому малюк почувається впевненіше зі справжніми гостями чи у справжнього лікаря, йому стає легше спілкуватися у реальних ситуаціях рольової взаємодії.

Ділове спілкування – це вміння домовлятися з іншими людьми, переконувати їх та знаходити розв’язання суперечливих питань. Граючись у рольові ігри з іншими дітьми, дитина повинна домовлятися з ними – про те, у що гратися і хто які ролі виконуватиме, про те, як розвиватимуться події, чим усе завершиться.

Чим складнішою є гра, тим більше вона має моментів, коли потрібно домовлятися і знаходити спільні рішення. Зазвичай, чим більше дитина грає у рольові ігри з іншими дітьми, тим більше отримує навичок ділового спілкування і тим впевненіше почувається у ситуаціях, де потрібно когось переконувати і з кимось домовлятися.

Проте трапляються і винятки – насамперед у тих випадках, коли дитина, граючись з іншими дітьми, звикає підкорятися більш активним та наполегливим партнерам. Саме тому так важливо, щоб спочатку спільну гру дітей організовував дорослий, який вчив би дітей домовлятися, стримував би тих, хто завжди намагається керувати, і допомагав несміливим теж висловлювати свою думку.

Нарешті, рольові ігри вчать дітей ще одного дуже важливого виду спілкування – дружнього. Це спілкування, в якому люди беруть участь не заради досягнення якоїсь мети, а заради нього самого. Заради задоволення від емоційної близькості з іншою людиною і можливості розділити з нею свої почуття, заради радості спільної діяльності та відчуття, що тебе розуміють, приймають і, за потреби, підтримають.

Звісно, граючись у рольові ігри з іншими дітьми, малюк тільки починає вчитися дружнього спілкування, але цей початок дуже важливий. Оскільки саме він закладає потребу у дружньому спілкуванні, спонукаючи прагнути до нього у стосунках із рештою людей.

Якщо не гратися з дитиною

Зазвичай дитина грається, по-перше, у те, що вона бачить; по-друге, у те, про що їй розповідають або читають; по-третє, у те, у що з нею грають дорослі або старші діти. Ще років двадцять тому дитина, якщо з нею не гралися батьки, навчалася гратися у дитячому садку або у дворі.

Зараз у дитячих садках дедалі більше часу приділяють різним навчальним заняттям (а у вільний від занять час діти частіше розважаються самостійно). Дворів (своєрідних клубів спілкування) практично не залишилось. Читати дітям теж стали менше.

Тому особливість сьогоднішньої ситуації у тому, що якщо дорослі не організують гру дитини, її «організовуватиме» те, що вона бачить, тобто масова теле- і відеопродукція, комп’ютерні ігри. Як наслідок, багато дітей починають гратися у «людей-павуків», роботів-убивць і подібних персонажів.

Інший важливий аспект – це розвиток структури гри. Якщо з дитиною не гратися, вона гратиметься примітивно. Саме це і відбувається у багатьох родинах. Як наслідок, дедалі частіше місце сюжетно-рольової гри навіть у старших дошкільнят починає займати гра-маніпуляція з іграшками: постріляти з пістолета, запустити машинку з мигалкою, скласти робота-трансформера...

Причому, чим ефектнішою і коштовнішою є іграшка, зазвичай, тим менше уяви потрібно для гри з нею, тим сильніше вона заохочує просте маніпулювання. Наслідком цього є збільшення кількості дітей із нерозвинутою уявою, які не вміють нічого робити самостійно, займати власну позицію у взаєминах з іншою людиною чи розуміти позицію іншого.

Різноманітні розвиваючі заняття не можуть компенсувати відсутність повноцінного ігрового досвіду. Адже гра і заняття передбачають різні способи взаємодії дорослого та дитини. У грі дитина вільна і сама визначає свої дії, вчиться взаємодіяти з іншими людьми – як однолітками, так і дорослими – на рівноправних умовах.

Заняття ж завжди пов’язане з виконанням завдань, які пропонує дорослий, учить вислуховувати інструкцію дорослого і діяти за нею. Заняття здебільшого розвивають операційно-технічний бік діяльності дитини, тобто дозволяють їй опановувати нові засоби і способи дії. Гра ж розвиває передусім мотиваційні та емоційно-особистісні можливості малюка, стимулює формування його власної пізнавальної та творчої активності.

Ранній початок занять зі слабким розвитком гри призводить до того, що діти звикають виконувати завдання дорослого і відтворювати пропоновані дорослим зразки. Але власна пізнавальна активність у них не розвивається, іноді навіть деградуючи. Більше того, зневажаючи грою дошкільнят і дедалі більше насичуючи їхнє життя навчанням, ми можемо спровокувати реальне скорочення і збіднення дошкільного віку як самоцінної епохи дитинства. Наслідком цього стане емоційно-особистісна примітивність. У результаті ми можемо отримати покоління особистісно нерозвинутих і позбавлених творчої уяви інтелектуалів.

Автор: Ярослав Драб

ответитьзадать вопрос
Смайлы
Добавить фото
3 комментариев
Настя Ягода
1 мальчик
в садиках - занятия. дворы тоже отходят в прошлое. и какой выход, если ребенок один в семье? родитель-то что может сделать?
Смайлы
Добавить фото
Sveta
Чтоинаша жизнь? Игра
Смайлы
Добавить фото
Оля Пастух
Хай завжди будуть мами!
Мені дуже жаль, що школа досить швидко відбирає в дітей оцю можливість рольових ігор, насаджує зовсім інші ролі, чи скоріше, ярлики (хтось гарний учень, хтось не дуже гарний...) Це гірко. Це має потім такі довготривалі наслідки...
Смайлы
Добавить фото

{ $nifTest}